ПСИХОЛОГІЧНА СЛУЖБА ШКОЛИ - спеціалізований підрозділ в системі  освіти, основним завданням якого є забезпечення умов, що сприяють повноцінному психічному та особистісному розвитку кожної дитини, порушення яких заважає своєчасної реалізації вікових та індивідуальних можливостей учнів і веде до необхідності психолого-педагогічної корекції.. Основні напрямки діяльності психологічної служби школи – психологічна проствіта, психодіагностика, психокорекція, психологічне консультування. Психодіагностика спрямована на поглиблене психолого - педагогічне вивчення школяра протягом дошкільного і шкільного дитинства, виявлення індивідуальних особливостей, визначення причин порушень у навчанні і поведінці. Психологічна просвіта спрямована на формування у педагогів і батьків потреби в отриманні та використанні психологічних знань про психічний розвиток дітей на кожному віковому етапі з метою своєчасного попередження можливих порушень у становленні особистості та інтелекту. Завдання  психокорекційного напрямку визначаються орієнтацією психологічної служби на забезпечення відповідності розвитку дитини віковим нормативам, допомога педагогам  в індивідуалізації навчання і виховання дітей, розвитку їх здібностей, становленні особистості. Консультативна робота полягає в наданні допомоги педагогам, батькам, дітям з широкого кола особистісних, професійних та інших конкретних життєвих проблем.
       Мета психологічної служби Миролюбненської ЗОШ – ІІІ ступенів -  забезпечення психологічних умов, що сприяють максимальному психічному та особистісному розвитку кожного школяра.
      Завданням психологічної служби у 2019 – 2020 навчальному році є сприяння адаптації учнів 1, 5, 10 класів до навчання у школі, дослідження професійних інтересів випускників, профілактика проявів насилля та правопорушень , здійснення психологічного супроводу дітей з особливими потребами, пропаганда здорового способу життя з метою розвитку гармонійної особистості школярів та оптимізації навчально – виховного процесу.

Графік роботи

практичного психолога

Миролюбненської ЗОШ І - ІІІ ступенів 

Сопрук Наталія Вікторівна

Понеділок 8.00 - 16.00

Вівторок 8.00-16.00

П'ятниця 8.00 - 16.00 (2 - й та 4 - й тиждень місяця)

Що означає ненасильницька комунікація для школи? Наскільки вона важлива в житті як школярів, так і педагогів?

Таке поняття, як ненасильницька комунікація – воно дуже широке. І важливе не тільки для школи, а й взагалі, в спілкуванні людей між собою задля їх взаєморозуміння. Адже комунікація впливає на те, як людина бачить світ, відображає його. І, навпаки, як бачать саму людину. І в процесі комунікації дуже часто з’являються певні труднощі через те, що люди не розуміють один одного. Люди перестають співпереживати і розуміти один одного, відчувати почуття іншої людини коли вони намагаються вирішити якісь власні питання. І ненасильницька комунікація якраз побудована на тому, щоб налагодити цей процес відчуття, співпереживання та розуміння позиції іншої людини. Тобто, спілкування з позиції того, щоб інша сторона не була дискримінована за жодними своїми ознаками.

Якщо це стосується школи: діти, як ми знаємо, в колективах зовсім різні. Це можуть бути учні різних національностей, з різних сімей, різного віросподівання. Це можуть бути діти, які мають як труднощі в навчанні, так і, навпаки, мають великі досягнення. І дуже часто школярі, дуже різні, стають об’єктом дискримінації з боку іншої групи дітей за певною ознакою. І це призводить до насилля – психологічного та фізичного. І тому дуже важливо побудувати цей процес таким чином, щоб, все ж таки, ненасильницька комунікація активно проникла в шкільне життя. Як в спілкуванні між дітьми, так і між дітьми та дорослими.

Наскільки гостро зараз стоїть проблема булінгу (цькування) в школах? В яких закладах проблема стоїть найгостріше?  

Це дуже важливе питання, адже проблема булінгу – вона в шкільному середовищі була завжди. Але про неї могли або говорити, або – ні. Якщо назвати ті школи, в яких це явище проявляється більшою мірою, то це будуть закриті заклади, де немає зовнішнього впливу і захисту прав дітей від такого насилля. Ця проблема стоїть гостро. Якщо ви пригадаєте 90-ті роки, коли була ситуація невпевненості у завтрашньому дні, коли батьки мало приділяли уваги дітям і вони були кинуті напризволяще у своїх стосунках. І дуже часто булінг проявлявся через матеріальне становище. Наприклад, у когось є якісь речі, а у когось – ні. Це незважаючи на те, що були й інші причини – вік, стать, раса, релігія тощо. Тому ця проблема дуже актуальна і потребує свого вирішення.

А які особливості сучасного булінгу? Особливо враховуючи розповсюдження електронних гаджетів та популярність соцмереж?

Кібербулінг зараз також почав набувати широкого розповсюдження. Чому? Тому що соціальні мережі є в широкому доступі для дітей. І ця проблема пов’язана як з цькуванням в класі, так і вуличному колективі. Наприклад, взяти ж ту нашумілу історію з «Синіми китами» та іншими «групами смерті». Коли знов таки, через соціальні мережі дитина потрапляє в пастку негативного впливу інших осіб. Кібербулінг зараз дуже поширений у шкільному середовищі. Також враховуючи ситуацію, яка у нас склалася в зоні АТО, то є проблема насилля, пов’язання з участю батьків в антитерористичній операції. Є проблеми з вимушено переміщеними особами, проблеми з налагодженням контактів між дітьми як тієї, так і іншої категорії. Так і з дітьми з місцевої громади . Є багато причин, чому це відбувається. Але дуже страшний момент полягає в тому, що не завжди вчителі звертають увагу на дану ситуацію, а залишають її без уваги та втручання. А інколи самі стають винуватцями.  

Наскільки далеко може зайти проблема, якщо педагоги її ігнорують?

Діти, через особливості свого світосприйняття, не завжди відчувають біль іншої людини. І ці насмішки та знущання – вони виникають через те, що дитина не відчуває болю іншої людини, не відчуває, що наносить шкоду, що людині боляче. Цьому сприяють, зокрема, мультфільми, на яких виховуються наші діти. В яких, вибачте, кота вдарили сковорідкою по голові, а він встав та пішов. Дитина не розуміє, що за її певними діями стоять певні переживання та почуття іншої людини. Це дуже страшно. І взагалі, до чого це може призвести… Ми розуміємо, що все, що відбувається в дитячому віці кожної людини, дуже впливає на її доросле життя. Тому дитину, яку цькували, яка була жертвою булінгу, дискримінації та насильницьких комунікацій у своєму середовищі, вона несе на собі цей відбиток, цю психологічну травму в подальшому своєму житті. Їй дуже важко потім адаптуватися до того середовища, в якому вона звикла жити. І в подальшому вона, можливо, або стане агресором, або буде жертвою знущань в подальшому житті.

Що потрібно робити, щоб уникнути такого явища? Як з боку батьків, так і з боку небайдужих педагогів?

Дуже важливим є навчання. Важливо повернутися до тих методик, які вже давно були розвинуті нашими великими педагогами, які несли ідею спілкування. Варто звернутися до досвіду Сухомлинського, Макаренка, Амонашвілі та інших педагогів, які, все ж таки, вчили як треба бачити та розуміти дитину. І тоді вже дитина буде розуміти інших. Тому це дуже важливо. І починати потрібно з освіти самих вчителів. Вони мають професійну освіту, але ж важливим є виховання цих людських якостей, розуміння болю іншої людини і відповідальності перед нею. Адже вони проводять з нею чимало часу і від них залежить, як ця дитина буде далі розвиватися.

Цьому потрібно навчати на тренінгах, під час підвищення кваліфікації тощо. Щоб вчителі могли приносити всі ці наробки до школи. І їм стане легше працювати з дітьми. Вони будуть отримувати задоволення від роботи, менше сил будуть витрачати на вирішення конфліктів. І процес освіти буде ефективним. Тому що зараз вчитель багато уваги приділяє дитині, яка порушує дисципліну в класі, сварить її. А це витрачений час. Інші діти сидять або перелякані, або потім після цієї розмови не можуть адекватно сприймати навчальний матеріал. То якщо буде побудована ненасильницька комунікація в школі, то процес навчання стане більш якісним, спокійним та ефективним.

А що потрібно зробити, щоб зупинити булінг, який вже розпочався? Як допомогти жертвам і як слід поводитися з його учасниками?

Взагалі, тут дуже важливо бути уважними і батькам, і вчителям до цього процесу. Не залишати дитину наодинці зі своїми проблемами. Батькам потрібно налагоджувати теплі, довірливі стосунки. І все ж таки більше уваги приділяти школі, не боятися, якщо є такі проблеми, прийти до школи і розмовляти з класним керівником, з вчителями. Якщо це не допомагає, то є психолог, соціальний педагог, які працюють в школах. Якщо не допомагає – то є директор школи. Важливо не залишати цю ситуацію, не залишати цю проблему нерозв’язаною і надавати можливості дитині відчувати, що вона в цій проблемі сама.

На жаль, діти про це не говорять. Вони бояться виносити назовні проблеми, те, що їх цькують, що до них негативно ставляться або однолітки, або вчителі. Вони це замовчають. Це пов’язане десь з самооцінкою, десь з небажанням виглядати негативно в очах інших людей. Тому вони це приховують. Але потрібно бути уважнішими, цікавитися життям дитини в школі і поза нею. І при необхідності втручатися в цей процес. Як з самою дитиною, так і з тими агресорами, які здійснюють цей негативний вплив. З ними також потрібно працювати, з ними необхідно проводити бесіди, їх потрібно навчати і показувати інший бік. Тобто, штучно створювати певні ситуації, де дитина відчує на собі те, що вона робить по відношенню до іншої дитини. І тоді це може мати вплив на дану ситуацію.

     Останнім часом психологам усе частіше доводиться мати справу з поганою поведінкою учнів з підвищеною агресивністю і демонстративністю. Вона поводиться абсолютно некерована. Моделі поганої поведінки їх приваблюють, як магніт, хоча вони часто не бачать нічого подібного вдома і, звичайно, тисячу разів чули від рідних, що так поводитися не можна. Вже в чотири-п'ять років такі діти обожнювали бойовики. При цьому такі діти, по-перше, психічно нормальні, а по-друге, нерідко ростуть у забезпечених сім'ях, де в них є все: іграшки, розвивальні ігри, книжки. Є, щоправда, один нюанс. Майже всі вони з раннього віку захоплюються комп'ютерними іграми й телевізором. У чому ж справа? Може, наші діти стали жертвою якогось соціального експерименту?
     Сучасне західне мистецтво змінює, деформує психіку дитини. Ідеться про мультфільми і комп'ютерні ігри. Дуже сильно впливаючи на дитячу фантазію, вони дають нові установки і моделі поведінки.

     Розглянемо окремо кожне з вищезгаданих поведінкових відхилень. Почнімо з агресії. Згадаймо «Покемонів». (Цей мультфільм переглянули всі діти, в свій час, які зараз мають 14-15 років, показ продовжується на каналах ТV) До чого там зводиться основна дія? Ці істоти одна одну вражають, прагнуть знищити. А що переживає дитина, дивлячись мультфільм? Вона ідентифікує себе з його героями. Такі закони сприйняття художнього твору. А ідентифікуючи себе з істотою, що успішно нищить інших істот, дитина поступово засвоює агресивні моделі поведінки, що винагороджуються почуттям переможного торжества. У її психіці виробляється своєрідна канавка агресивності. Торована колія, по якій рухаються її почуття.

     Але ж ви скажете, що у всіх мультфільмах є боротьба добра зі злом. Богатирі перемагають драконів, Іван-царевич-Змія Горинича. Чи є якась відмінність традиційних казкових мультфільмів від західних «шедеврів» нового покоління? Звичайно, є. Чому відбувається фіксація на агресії? У кожної людини в прихованому вигляді існує садо-мазохістський комплекс, і сучасні західні мультфільми його експлуатують, змушуючи дитину відчувати насолоду, коли герой мультфільму заподіює комусь шкоду. Це вміло стимулюється аудіо- і відеорядом. Багаторазове повторення подібних сцен викликає в дітей фіксацію на агресії і сприяє виробленню відповідних моделей поведінки. А в традиційних вітчизняних мультфільмах не смакували подробиці убивства... Та й узагалі, маленьким дітям намагалися не показувати подібних сцен.

     Ось приклад заохочення демонстративності в мультфільмах. Узяти хоча б «Телепузиків». Кожна серія являє собою якусь повчальну розповідь, що теоретично має бути корисною малятам, оскільки вік, на який розрахований серіал, — це діти від півроку до чотирьох років (нажаль цей мультфільм, який транслюють рано вранці, полюбляють переглядати й діти підліткового віку!)

     Цікаво, як саме формують таких дітей мультфільми останнього покоління. Дорослі люди, що дивилися цей серіал, нерідко звертали увагу на дивацтва, яких раніше ніколи не бувало в мультфільмах. По-перше, ігрові епізоди йшли два рази поспіль. А ще час від часу в «Телепузиках» демонструвалися мультиплікаційні вставки, що повторювалися кілька разів на тиждень. Ну, скажімо, «Хід тварин»: на екрані раптом з'являються тварини, зовсім різні, з різних природних зон: крокодили разом з бегемотами, пінгвінами, страусами. Вони йдуть дуже повільно, караваном, і їхній хід по екрану розтягується хвилини на три-чотири. Для кіно — це дуже великий час.

     Зміст вставок — у долученні дітей до екрану. Причому у долученні страшному, гіпнотичному! Адже екран світиться. Його мерехтіння, що людина сприймає незалежно від своєї волі, має певний ритм. А мерехтливе світло, ритм і певним чином дібрані шуми гіпнотично впливають на психіку. Дитина впадає в транс і вже зовсім некритично сприймає усе, що йде з екрана. «Телепузики» — це послідовне створення людини - дебіла, що сидітиме перед телеекраном з відкритим ротом і ковтатиме будь-яку інформацію.

     І саме гіпнотичним впливом екрана можна пояснити той факт, що дитина не може відійти від телевізора, ця залежність на зразок наркотичної. А відлучення від наркотика спричиняє різку реакцію.

     Ось ще приклад мультиків, що є небезпечними для дітей. «Сімпсони», наприклад, спрямовані на впровадження девіантної поведінки в родині, і ви, напевно, знаєте, що батьки навіть подали в суд...

     Тут руйнуються норми поведінки дітей і батьків. У нормальному суспільстві так ні з ким не прийнято поводитися! І персонажів цього, з дозволу сказати, мультфільму не засуджують! Навпаки, все дуже мило і весело, «прикольно». Такий собі «чорний гумор».

     Яких заходів у сформованій реальності можуть вжити батьки та громадськість? Звичайно, необхідно вимагати від держави введення цензури на кіно- і телепродукцію для дітей. Інакше ми одержимо ціле покоління моральних і фізичних виродків. Але перекладати усю відповідальність на державу теж не варто.

Розпочнемо кожен зі своєї сім'ї!!!

     Батьки повинні розуміти, що дітям дивитися такі мультфільми-бойовики не можна! Категорично!
Порівняйте зображення вітчизняних та зарубіжних героїв мультфільмів за кольором, виразом обличчя та характером персонажів. 
Наприклад «Капітошка» та «Губка Боб», 
«Черепашки Ніндзя» та «Маша і Ведмідь», 
Героїв вітчизняних мультфільмів та сучасних, наприклад, «Нові месники». 

ЗРОБІТЬ СВІЙ ВИБІР НА КОРИСТЬ ВАШИХ ДІТЕЙ !!!

    50 % істерик молодших школярів можна припинити цим методом в одне речення!

     Для дитини дуже важливо, щоб її почули. Часто звичайне проговорення батьками того, що хоче дитина (наприклад, “Я почула і    зрозуміла, що ти хочеш ( тут потрібно сказати, що саме хоче дитина), але нам треба спочатку зайти в магазин, щоб купити…”) зводить нанівець внутрішнє напруження.      

     Інколи дитині просто хочеться знати, що його почули і зрозуміли. А коли батьки починають, навпаки, відволікати дітей від бажаного, істерики стають ще більш інтенсивнішими.

Гіперактивна дитина

      Під гіперактивністю прийнято розуміти занадто неспокійну фізичну і розумову активність у дітей, коли збудження переважає над гальмуванням.
Лікарі вважають, що Гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами.
Кажучи науковою мовою, ми маємо справу з мінімальною мозковою дисфункцією. Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому віці. Піки прояву гіперактивності співпадають з піками психомовного розвитку: в 1-2 роки, 3 роки, 6-7 років.
Як проявляється гіперактивність?
    Найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої - учбової діяльності і в зв'язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити розпочату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої  і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють багаточисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка і, стурбовані цим, шукають контактів з психологом.

   У кого частіше спостерігається гіперактивна поведінка:у хлопчиків чи дівчаток?

За даними психологів, гіперактивність серед дітей від 7 до 11 років в середньому складає 16,5%: серед хлопчиків - 22%, серед дівчаток - близько 10%.
   Портрет гіперактивної дитини.
  Такій дитині важко тривалий час сидіти нерухомо, не вовтузитись, не розмовляти. Вона довго готується розпочинати будь яке завдання, часто відволікається. Після кількох зауважень або вимог намагається повернутися до незакінченої роботи, але знову щось
стороннє привертає її увагу. Постійні окрики, погрози, покарання не поліпшують її поводження, а подеколи стають джерелами нових конфліктів. Крім того такі форми впливу можуть сприяти формуванню у дитини негативних рис характеру. У результаті страждають усі: і дитина, і дорослі, і діти,з якими вона спілкується.
Дитина часто діє , не замислюючись про наслідки. Поганого в собі не помічає, покарання для неї незаслужена несправедливість. Часто ображається, але про образи швидко забуває. Гіперактивні діти часто зачіпають і впускають різні предмети, штовхають однолітків. У них погана координація або недостатній м'язовий контроль. Вони часто є джерелом різних конфліктів, бійок і просто непорозумінь. Дослідження польських учених свідчать про те, що рухова активність цих дітей на 25- 30% вища за норму.

    Характерною рисою розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть працювати продуктивно 5 - 15 хвилин, а потім 3-7 хвилин мозок відпочиває , накопичує енергію для наступного циклу. У цей момент дитина відволікається і не реагує на педагога. Напружена розумова діяльність швидко втомлює їх і «вимикає», діти не можуть зберігати розумову працездатність до кінця робочого дня, хоча фізично активними залишаються до самого вечора. У гіперактивних дітей недостатньо сформовані навички інтелектуальної діяльності.

У зрілому віці ознаки гіперактивності зникають лише у 30% таких дітей, але порівняно з іншими людьми більшість із них усе ще зазнають труднощів у сфері міжособистісних і професійних взаємин.
    Навчання та виховання гіперактивних дітей
  В школі основне навантаження іде на когнітивну терапію, щоб допомогти дитині справитися із труднощами у пізнанні і факторами, які його ускладнюють.

  Насамперед в класі вчитель має подбати про:
1. Зміну оточення: місце дитини в класі – поряд із педагогом, зміну режиму занять із включенням хвилинок активного відпочинку, регулювання взаємовідносин із однолітками.
2. Створення позитивної мотивації, ситуації успіху.
3. Корекцію негативних форм поведінки, в тому числі немотивованої агресії.
4. Регулювання очікувань (стосується і батьків), так як позитивні зміни в поведінці дитини проявляються не так швидко, як би хотілося оточуючим.
5. Проведення ігор на заняттях, які спрямовані на розвиток уваги. Нагорода дитини у любих ситуаціях, що вимагають концентрації уваги.
6. Вправи по релаксації і зняттю напруги.
7. Забезпечення твердого режиму дня.
8. Вчитель має велику роботу розділити на кілька маленьких частин. Тим самим дітям із ГРДУ буле легше засвоювати матеріал, оскільки відпаде необхідність утримування уваги.
9. Вчителям  варто проводити свої заняття яскраво, радісно і не монотонно.
10. При розподілі домашнього завдання педагогам слід не забувати, що діти із ГРДУ не можуть довго на чомусь зосереджуватися, тому домашнє завдання має бути якісно насиченим, але не об’ємним.
13. Варто закріпити за такими дітьми ряд прав:
• оцінювати їх роботи не за якістю оформлення, а по змісту;
• надавати їм додатковий час для виконання завдань;
  • дозволити їм при необхідності виходити із класу під час уроку чи передбачити для них можливість короткого відпочинку в ході уроку, не наражаючись на нарікання педагогів.
      У США, де гіперактивними дітьми займаються давно і плідно, лікарі і психологи навчають вчителів спеціальним прийомам поводження з ними. Таку дитину треба часто ... хвалити. У 5 разів частіше, ніж робити йому зауваження! А це, звичайно, непросто: знайти, за що похвалити шибеника, який все робить не так. Причому хвалити треба цілеспрямовано, завжди вказуючи, за що.

      Розпорядок дня, будь-яку роботу треба розписувати: що ти будеш робити спочатку, що потім? Як би не дратувала  вас дитина, треба стримувати емоції. Емоційна реакція дорослого порушить його ще більше, і він ще гірше буде контролювати себе.

     Свої вимоги, прохання викладайте чітко, зрозуміло і безпристрасно. Підвищити слабку мотивацію до навчання можна винагородою. Психологи радять американським вчителям за кожну добре виконану роботу, за хорошу поведінку нагороджувати гіперактивних дітей приємними дрібницями, наприклад роллю помічника вчителя, правом вибрати парту, за яку він може сісти, похвальним записом у щоденнику.

   ... Американські вчителі тримають постійний зв'язок з батьками гіперактивних дітей: кожен день пишуть їм звіти, як їхні діти себе вели. А батьки ходять в клуби психологічної підтримки, тому що їм дуже важко ростити своїх дітей.